Банк портретів / Петрашов Олександр і Марія

Петрашови Марія та Олександр

Марія та Олександр Петрашови мешкали в м. Київ, на Михайлівському провулку. Марія Митрофанівна працювала викладачем іноземних мов. Олександр Васильович – за освітою інженер, але на початок війни перебував на пенсії у зв’язку з важкою хворобою. До війни подружжя виступало в любительському театрі, знімалось у німому кіно.

Раїсу Штейнберг Петрашови зустріли восени 1941 р. Масові розстріли євреїв у Бабиному Яру вже закінчилися. За три дні наприкінці вересня – на початку жовтня нацисти знищили там близько 34 тис. осіб і тепер вишукували вцілілих. Одного дня, йдучи вул. Велика Житомирська, Марія та Олександр побачили, що німецький солдат конвоює до Бабиного Яру жінку з дівчинкою. Мати намагалася привернути увагу перехожих, благала зберегти життя бодай дочці.

Петрашови наважилися ризикнути й забрати малу. Переконали конвоїра віддати її в обмін на золотий годинник Олександра Васильовича. Пізніше Раїса Штейнберг згадувала, що німецький солдат відпустив її за воротами Лук’янівського цвинтаря, за якими починався шлях до місця розстрілу.

Олександр та Марія спочатку не наважувалися взяти дівчинку до себе – її забрали перехожі й відвели до дитячого будинку. Там з’ясувалося, що звати врятовану Рая Миколаївна Штейнберг, а її маму – Сара. Петрашови не раз навідували Раю в притулку і зрештою насмілилися на відчайдушний крок: навесні 1942 р. забрали до себе. Документи дівчинки оформили на ім’я Марини Петрашової.

Марина прожила у квартирі Олександра Васильовича та Марії Митрофанівни до 1943 р., до початку наступу Червоної армії на м. Київ. Коли німецьке командування зрозуміло, що місто втримати не вдасться, почалась евакуація місцевого населення. Родина Петрашових потрапила в один з пересильних таборів. Табір часто бомбардували. До того ж родина випадково зустрілась у таборі з вихователькою дитбудинку, якій було відомо, що Петрашови удочерили єврейську дівчинку. Тому Олександр домігся переводу до іншого табору, у м. Блуденц (Австрія). Умови проживання були складні. Подружжя виконувало чорну роботу, Олександр рив протитанкові рови й траншеї. Наприкінці війни в обох дорослих Петрашових з’явились ознаки цинги. Але саме там вони застали закінчення Другої світової війни. До СРСР родина вирішила не повертатися, побоюючись за свою свободу.

У 1949 р. – емігрували до Аргентини. Це були для сім’ї найважчі часи. Олександр Васильович, незважаючи на інженерську освіту, зміг влаштуватися лише чорноробом на будівництві. Він помер у 1952 р. в лікарні м. Буенос-Айрес. Марія Митрофанівна й Марина заробляли на життя миттям підлоги в церквах, шиттям та пранням одягу.

До України вони повернулися лише в 1962 р. на запрошення родичів Марії Митрофанівни. Марина Олександрівна закінчила освіту й теж стала викладачем іноземних мов.

Марія Митрофанівна померла 1990 р. у віці 98 років. Прийомна дочка поховала її на Байковому цвинтарі в м. Київ, поруч із прахом Олександра Васильовича.

У 1995 р. Марія та Олександр Петрашови посмертно удостоєні звання Праведника Бабиного Яру.

Максим Мілевський

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека